Радянська педагогіка, в тому числі і дошкільна, що б не декларувалося, реально виходила з того, що її завданням є формування бажаної поведінки дитини (у майбутньому вона має думати і робити як усі, голосувати одноголосно). Сучасне суспільство кардинально змінилося. Більше цінуються індивідуальні якості людини, її активність, рішучість, працездатність, а система освіти залишилася такою ж, як і була. У приватному дитячому садку, щоправда, сьогодні можуть запропонувати спеціального педагога, який займатиметься розумовим розвитком Вашої дитини. Але чи це виправдано? І чи потрібно дитині? Це теж виконання чужої волі, дії за чужим шаблоном, а в результаті позбавлення дитини будь-якої індивідуальності, тільки в більш завуальованій формі.

Як бути в такій ситуації, запитаєте Ви? Відповідь на це та багато інших питань сучасної освіти та виховання можна знайти, якщо звернутися до педагогічної системи Марії Монтессорі. Незважаючи на те, що європейські країни користуються цією системою ось уже понад 100 років, досі ще ніхто в цілому світі не створив альтернативи цій глибоко продуманій, чіткій, загальнорозвиваючій системі, не дав світу такого унікального навчального матеріалу, як Монтессорі-матеріали.

Головне, з чого виходила М. Монтессорі (італійський філософ, лікар, педагог), це те, що програма розвитку вже закладена в дитині самою природою (так само як поява першого зуба, першого слова та кроку) – порівняйте, традиційна методика вважає дитину чистим аркушем, на якому як напишеш, так і буде, тільки хто напише?

У дитини немає іншої мети, окрім прагнення покращити себе. Ніхто не замість нього адаптуватися до навколишнього життя і саме для цього дитина розвиває свої можливості, вирішує проблеми, що постають перед нею. Нам, дорослим, треба лише дати йому можливість розвинути власну психіку та інтелект.

Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що малюк розвивається швидше і краще якщо може діяти самостійно з найніжнішого віку. Батьків у цьому бентежить дві обставини. По-перше, дитина може щось зіпсувати або сама поранитися. По-друге, вічний поспіх, в якому ми сьогодні живемо. Батькам ніколи чекати коли рідне чадо хоча б саме одягнеться. Простіше це зробити за нього. І робимо. А у дитини зовсім інший ритм життя. Наші справи не здаються йому важливими та терміновими. Маля живе тим, що відбувається з ним тут і зараз. Якщо зайти в звичайну групу дитячого садка, то легко можна помітити, що все, що може стати предметом діяльності дитини, надійно від нього заховано у зачинених шафках. Вихователь може видати дитині іграшку, а може й не видати. Практично ні про що інше і не йдеться. І такий порядок виправданий, тому що в рамках традиційних методик привчити дитину до порядку можна лише жорсткими обмеженнями. Звичайно, хороший вихователь займе дитину, організувавши гру, читання книг, виготовлення аплікацій, іграшок, а для старших – справжній урок математики чи мови за партами, як у школі. Чи розвиває все це самостійність та інтелект дитини чи слухняність та вміння діяти за шаблоном. Питання риторичне, але чи можна інакше? Адже дитина так незручна і їй так важко самостійно навчиться правильно діяти в тих чи інших ситуаціях.

Тим не менш, у групах, що працюють за методикою Марії Монтессорі, багато вдається вирішити по-іншому. Тут діти стирають, гладять, миють посуд та навіть чистять черевики. Діти не грають у прання та прасування, а справді роблять ці заборонені мамами роботи. У них справжні тазики для прання, справжні забруднені під час сніданку серветки, хустки та мило цілком справжнє. Навчившись усього цього і здобувши незалежність, вони з мінімальною допомогою вихователя переходять до роботи з математичними та мовними Монтессорі-матеріалами. У таких групах діє непорушний принцип: “Допоможи мені зробити це самому”.

Ось малюк розсипав щось на підлозі. Сам узяв совок та щітку та підмітає. “Ти ще маленький”, – цим улюбленим дорослим аргументом його намагається зупинити дівчинка. “Я не маленький, не маленький”, – цедить крізь зуби хлопчисько. Можливо сьогодні у ньому прокинулася як самостійність, а й самоповагу і відповідальність. Як часом нам не вистачає цього у дорослому житті. Нехай перший раз все вийшло не ідеально, але дитина вчиться і набагато швидше, і краще, ніж дорослий, який ризикує, не отримавши таких навичок у дитинстві, так і залишитися невміхою, у якої все з рук валиться.

Важливо й те, що вичавлюючи ганчірку або намазуючи на щітку крем для чищення взуття дитина освоює нові для себе руху і багато разів повертаючись до такої роботи, вона робить її все точнішою і впевненішою, готуючи свою руку до рухів більш складним, необхідним при листі. Малюк поки не боїться бути смішним, він боїться, що дорослий зупинить його, грубо зруйнує його роботу і відіб’є до неї інтерес. А якщо цього страху немає, то згодом у малюка виникає інтерес до самостійної роботи, він знаходить навичку вибирати та планувати її. У дитини з’являється внутрішній мотив до діяльності та творчості.

Звичайно, з такою дитиною важче, вона вимагає поваги до себе та до того, що вона робить. Йому треба зрозуміло пояснювати кожну свою дію, тому що він готовий відстоювати свою думку в суперечці з дорослим.

Звичайно, з такою дитиною простіше, вона не тільки поважає себе, а й інших людей, які добре знають свою справу. Він здатний робити вражаючі відкриття дорослих і співпрацювати з ними.

ДЕЯКІ ПОРІВНЯННЯ МОНТЕСОРІ – ОСВІТИ І ТРАДИЦІЙНОЇ ОСВІТИ